Марія-Антуанетта
Оля Скарлош
Вона була дочкою імператриці,
все решта не важливо,просто дуриці.
Подумаєш,розкішне життя забезпечене,
вона ж принцеса,на щастя приречена.
Та доля інакше розпорядилась
і життя поіншому закінчилось.
З дитинства пішаком була в дорослих справах,
вдягнули королівську мантію,
щоб зіграти саму блискучу партію.
Змалечку виховували майбутню королеву,
не цілі ставити,а наказувати і ні в чому
собі не відказувати.
Потратила тисячі ночей,
щоб бути впевненою серед тисячі очей.
Незмінна переконаність її,
коли вона відправлялась в далекі краї,
що чарівність її і краса замінять те,
чого в неї нема.
На заздрість всім,вона покинула свій рідний дім.
І тільки раз вона оглянеться,
бо більше ніколи туди не вернеться.
Їде від дому,не знає куди,
не знає до кого,з ким пов'яже її доля.
Юна принцеса чарівна та наївна,
розкішно одіта,чекає на появу свого чоловіка.
Насильно поєднали дитячі долі
і вони постали на королівському престолі.
Королева не знала,що їй робити-вона ще дитина...
Так минала кожна її днина.
Театри,розваги,костюмовані бали,
а люди за стіною з голоду вмирали.
Але недовго безтурботність тривала.
Весь світ здригнувся,
Париж кров'ю захлинувся.
Недавно тільки йшла під вінець,
а сьогодні королівській сім'ї почався кінець.
З сім'єю король побув останні години,
до смерті лишились лічені хвилини.
Що залишалось молодій королеві?
Чекати кінця,який теж прийде за нею...
Біле плаття наділи на неї.
Настав час,час піти вдові королеві.
Полетіло додолу біляве волосся,
потускнівше від смутку,
як зчорнівше колосся.
Натовп вслід кричав обідні слова,
наче душі і серця вже в неї нема.
Наступивши на ногу бездушному кату,
з останніх сил зуміла сказати:Вибачте,я не навмисне...
сказала вона,це були останні слова,
перед тим,як покотиться її голова.
Народившись не в тому місці,
не в той час,
доля може погубити нас.
Ставши жертвою революції,
попала під вплив екзикуції.
прочтений: 1
раздел: философская лирика
дата публикации: Mar 14, 2016
написать комментарий
сообщить о спаме
|
Ещё стихи
|