Ходім в музей
Паньшина
Як розказати тобі, доню, про наш край,
Щоб в серці твоїм вогник запалити.
Ходім в музей, там історичний рай,
Там навіть стіни можуть говорити.
Я розповім тобі про сиву давнину,
Про наших предків і про їхню долю,
Про скіфів та аланів, про війну,
Що степ перетворила в «Дике поле».
Я розповім тобі про вільних козаків,
Які жили на берегах Айдару,
Як дух бунтарський жив серед лісів
І не скорившись прийняв царську кару.
Я розповім тобі ,як браві вояки
Село Закамянку у Псков іменували,
Рубали крейду, ліс і вапняки,
Все, що могли вони тоді побудували.
Спливає час, як річковий потік,
Фарбує вік минулий у червоне
Як ніби розум у народу зник,
Він гріх той пив, немов вино крепльоне.
Прийшла із Заходу коричнева чума,
Карання долі за життя без Бога,
Як наш народ, напевне, не дарма
Їх гнав назад від рідного порога.
Йшли уперед і збили ноги в кров,
З’єднавши всі народи воєдино,
Що не кажи ,а то була любов,
А то було життя, моя дитино.
Як розказати тобі, доню, про ганьбу,
Що наш народ у мирний час спіткала,
Як ми програли найхолоднішу війну,
Країна Слави на коліна встала.
Мовчить музей про цей ганебний час,
Про тих вождів, що разом обирали,
Мовчим і ми , мов відтоді у нас
Надії краплю з серцем відірвали.
Храни історію, дитино, у душі,
Приводь в музей моїх нащадків милих,
Історії сторінки допиши,
Будуй Країну, доки хвате сили.
прочтений: 5
раздел: стихи на иностранных языках
дата публикации: Feb 9, 2009
написать комментарий
сообщить о спаме
|
Ещё стихи
|